«Праматері степів» – це дебютна постановка Ніни Змерзлої у Молодому театрі у ролі режисерки-постановниці. 

Раніше вона, як хореографка, працювала над багатьма виставами Молодого, серед яких: «Шинель», «Сон літньої ночі», «Замах на самотність». Крім цього, її можна побачити на сцені, як акторку у таких виставах, як «Острів любові», «Сватання на Гончарівці» та багато інших.

Вистава оповідає про життя на теренах давньої України, ще до нашої ери. Тоді там правили українські амазонки – косачки, які ворогували з чоловічим племенем сколотів.

Ми відвідали прем’єру «Праматері степів» та готові поділитися враженнями!

Про що вистава

П’єсу «Косачки – праматері степів» було створено у співпраці режисерки вистави Ніни Змерзлої та драматурга В’ячеслава Островцева. Ця співпраця дала життя виставі «Праматері степів», яка оповідає про давню Україну, на якій панували племена косачок – войовничих жінок, які ворогували з чоловіками-сколотами. Вони поєднувалися кілька разів на коло, аби продовжувати рід, і якщо косачка народжувала хлопчика – його калічили та віддавали сколотам. Ця ворожнеча тривала роками, аж поки одна з косачок – Амага, не вирішила обрати інший шлях для свого життя. Не шлях війни, не шлях постійної ворожнечі, а шлях любові та ніжності.

Кохання зі сколотом Атеєм стає для неї не меншим випробуванням, ніж військові сутички між племенами, адже темперамент обох персонажів змушує їх увесь час боротися за місце під Сонцем. Ця боротьба досягає піка та назавжди змінює не лише Амагу, а й обидва племені.

Візуал

Вистава сповнена епічними картинами – картинами війни, картинами миру та любові. Це масштабні сцени з акробатичними трюками, списами та блискавками. Світло тут створює містичні тіні, фігури, що воюють та люблять. 

Художниці створили масштабну декорацію та костюми спеціально для пластичних рухів – тут усе говорить фізикою та пластикою. Костюм кожного актора та акторки стає продовженням їхніх тіл і робить їхні рухи ще більш витонченими, а довжелезні коси персонажок нагадують аватарів з культової стрічки Джейса Кемерона. Коса стає основним елементом образу української амазонки – це і честь, і любов, і ганьба.

Одним з основних елементів декорацій вистави є своєрідна колиска («сир», як назвали його актори та режисерка). У певні моменти ця колиска стає і колискою родини, і родинних чвар, і колискою війни, а згодом і колискою для немовляти. Метаморфози колиски стають дзеркалом внутрішнього стану головних героїв – Амаги та Атея.

Музика

Феєрія, гармонія, війна, епічність – Іллі Чопорову (який, власне, і є композитором вистави) вдалося втілити буквально все у музиці, яку він створив для вистави. Його залученість і як актора, і як композитора надає кожному твору ще більше життя. Ці композиції стають не просто невід’ємною частиною вистави – вони є одним з основних елементів, які формують загальну картинку, персонажів та сюжетні точки.

Цю виставу варто подивитися, аби відчути, як кожна нота і вібрація проходить крізь тіло.

Персонажі

Амага та Атей – головні герої цієї вистави. Фантастична пластика Сергія Пономаренка поєднується з тендітністю Поліни Снісаренко, вибудовуючи між ними таку чуттєву та крихку любов, яка, на жаль, не здатна витримати всі випробування долі. Вони молоді та буйні, обидва шукають собі місце під Сонцем та не завжди здатні стримувати себе у цих пошуках. Їхня амбіційність стає перепоною до щастя. Однак те, що вони зробили з життям одне одного лишиться з ними назавжди.

Кожна з косачок та кожен зі сколотів – унікальні персонажі, наповнені особливою пластикою та рухами, голосами та звуками. Попри їхню візуальну схожість, вони все одно особливі та відмінні одне від одного.

Персонаж Іллі Чопорова, Колаксай – веселощі, легкість та гумор цієї вистави. Кожна його поява на сцені сповнює глядацьку залу щирими усмішками і саме це було головною задачею режисерки при створенні цього персонажа.

Дар’я Баріхашвілі та її ворожбитка – це загадковість і таємничість, яка пробирає до мурах. Перша поява цієї героїні на сцені – одна з найяскравіших сцен вистави, яка перехоплює подих. Існування персонажки на сцені сповнене дрібних деталей, які формують цілісний образ не просто ворожки, а практично богині. Серед них ритмічні звуки, різкі рухи та робота з ритуальним бубном, який був виготовлений вручну спеціально для цієї вистави.

Антіопа у виконанні розкішної Вікторії Авдєєнко – войовнича мати та лідерка племені, на плечах якої набагато більше, ніж просто материнство. Складна доля виховала в ній ненависть до чоловіків, яка стає перепоною для майбутнього її доньки, Амаги. Однак мудрість героїні не дозволяє їй втручатися у майбутнє дитини. Антіопа – це всі наші матері, які готові вбити за дитину.

Ця вистава – український степ, сповнений найрізноманітніших героїв, кожен та кожна з яких відрізняється своєю пластикою, способом існування та відчуттям рухів. Вона стає закликом до пошуку любові та гармонії з іншими, та в першу чергу – із самим собою.