Розповідаємо про документальну стрічку «ЄвроДонбас», яку вже бачили десятки тисяч людей закордоном та в Україні. Чому це, перш за все, про кіновтілення європейського розвитку Сходу України на екрані.
Про що фільм
Передусім про європейську ідентичність Донеччини та Луганщини, де спростовуються радянські міфи про індустріалізацію сходу України. Одним з таких є міф, що нібито Росія створила і розвинула цю частину України, без згадки про активну участь європейців. Як розповів режисер фільму Корній Грицюк для нашого інтервʼю, метою фільму було зобразити цілісну історію регіону, який розвивався із якісним та збитковим впливом європейської ідентичності.
Фільм став як цінним кіноархівом з місцевості східних українських містечок і селищ, так і підґрунтям для історичних досліджень. Обʼєктами дослідження стали унікальні місця, які на жаль, на сьогодні майже всі знищені армією російських окупантів або нам про них невідомо: іноземна спадщина Маріуполя, Лисичанська, Дружківки, селища Нью-Йорк.
Премʼєра фільму
Виробником стала кінокомпанія 435 FILMS за підтримки Державного агентства України з питань кіно та Мінкульту. Прем’єра кінокартини відбулася на Міжнародному кінофестивалі Kharkiv MeetDocs. Закордоном показували на фестивалі східноєвропейського кіно у Котбусі (Німеччина) та в Торонто на фестивалі Hot Docs — найбільшому фестивалі доккіно у Північній Америці. У національний прокат стрічка вийшла 21 вересня.
Про режисера
Автором стрічки є Корній Грицюк. Це український кінорежисер та документаліст родом із Донецька. За період роботи в кіноіндустрії з 2011 року він зняв короткометражні та повнометражні документальні фільми, з яких декілька брали участь у міжнародних кінофестивалях і отримували нагороди.
Зокрема незалежним повнометражним дебютом режисера став пророчий фільм-мокʼюментарі «2020. Безлюдна країна», також документальний фільм «Поїзд “Київ – Війна”» 2019 року. Центром подій є нічний рейс 126, що поєднує Київ з прифронтовою Костянтинівкою, точніше його різних пасажирів/ок у житті «між миром і війною».
Продюсеркою та співсценаристкою фільму стала Анна Паленчук, яка працювала над кінострічками «Маріуполіс», «Герой мого часу», «Номери» (фільм створювали з режисером Олегом Сенцовим на відстані, бо в той час він перебував у російській в’язниці) та «Звідки куди».
У чому модернізований підхід
У інтервʼю виданню Moviegram Корній розповів про один з складників стрічки «ЄвроДонбас» — анімовані фотографії з невеличких архівів мережі та карток, за якими таки було видно, як у 19-20 століттях виглядав український Схід. Це зокрема, Юзівка, яку розбудували британці в запилених степах. Крім того, пів року дизайнерка Жанна Лака анімувала знайдених творцями від 150 до 160 фотографій, 130 з яких глядачі побачили на екранах. Такий спосіб «оживлення» зветься моушн-дизайном.
Експерти та кінохроніка
У фільмі є вдало закомпоновані класичні підходи для втілення ідеї кінокартини. Так, до прикладу притаманні документалістиці, й не лише цьому жанру, інтервʼю з місцевими та досвідченими експертами, як от із відомим українським істориком, релігієзнавцем, колишнім політвʼязнем Ігорем Козловським, який пішов з життя на початку вересня 2023 року. Коли у 2014 році Донецьк захопили російські війська, він провів два роки у в’язниці «ДНР». До того ж факти та події про минуле регіону коментують економіст і дипломат Євген Бершеда, історики Леонід Марущак та Лариса Якубова, колекціонер і краєзнавець Дмитро Піркл.
При цьому ж творці використали фрагменти кінохроніки, зокрема радянської, що відображують Донеччину та настрої її мешканців декілька століть тому (герой радянського пропагандистського фільму робітник шахти Корній Деркач з Буковини як втілення типового, «належного» образу комсомола).
Унікальні архівні матеріали
Як пояснює Корній Грицюк, архівні матеріали, на яких базується фільм, наразі доступні лише в тій частині українських музеїв, які встигли евакуювати у 2014 році, але у поганому стані. У звʼязку з цим, творці кінокартини орієнтувалися на добре атрибутовані елементи та закордонні архіви, оскільки вони чіткіше класифіковані.
«Наприклад, в Уельсі зі спадщиною Джона Г’юза працюють серйозні інституції (видатний британський промисловець, на честь якого назвали Юзівку, сучасний Донецьк — ред.) Ми досі на прямому зв’язку з дослідниками, які нам допомогли з архівами. Вони щороку проводять фестиваль на честь Джона Г’юза, їздили в Донецьк до 2014 року та намагалися шукати відомості про свої родини. Як і в селищі Нью-Йорк, куди приїздили німці до та після 2014 року. Але, на жаль, їм не змогли допомогти, бо багато архівів немає в Україні. Особливо документи, що стосуються репресій, знаходяться десь там в Москві», — поділився режисер.
Тому важливо досліджувати, відкривати тему відновлення історичної спадщини. Оскільки запит на це є, потрібен лиш зворотний зв’язок. «ЄвроДонбас» є прикладом дослідження, яке розкриває Донеччину та Луганщину.
