Наприкінці жовтня в український прокат вийшла нова стрічка «БожеВільні» режисера Дениса Тарасова — перший український ігровий фільм, який оповідає про радянську каральну психіатрію. 

Минулого року стрічка здобула спеціальну нагороду на Варшавському кінофестивалі, а згодом була відзначена глядачами в Угорщині та Канаді. Тепер фільм, який розкриває справжню суть репресивних методів СРСР, повернувся до України й став доступним для перегляду в кінотеатрах. 

Ми вже ознайомилися з фільмом і готові поділитися головними фактами та своїми враженнями про нього у рецензії. 

Що таке каральна психіатрія

Каральна або репресивна психіатрія — це спеціальна форма боротьби, яку влада СРСР застосовувала проти дисидентів та інших ворожих до режиму громадян з метою їх ізоляції та приборкання. Пацієнтам вводили в організм нейролептики, які були покликані позбавити ясного мислення, а також проводили над ними низку тортур. Як зазначили творці фільму, жертвами такого методу покарання стали близько два мільйони людей.  

Сьогодні росія знову відновила каральну психіатрію, але вже на окупованих українських територіях. За даними Центру національного спротиву, на Донеччині взяли на облік 263 підлітків, які висловлювали свою проукраїнську позицію.

Сюжет

Історія переносить нас у 1970-ті роки — час, коли кожен міг стати «ворогом» системи, навіть за звичайне прослуховування західної  музики. Головний герой Андрій Довженко — харизматичний і бунтівний юнак, який аж ніяк не вписується у той світ, що його оточує. Довге волосся, виразний унікальний стиль і захоплення рок-музикою роблять з нього яскраву мішень для влади СРСР. 

Спершу хлопця відраховують з університету за, так би мовити, антирадянську поведінку, а згодом, після ще однієї витівки, запроторюють у СІЗО, де на досудовій перевірці Андрій отримує діагноз «млявоплинної шизофренії». У цивілізованому світі про таку недугу — ні сном ні духом, утім у Радянському Союзі хворих, на диво, багато. 

Так, навіть те, що тесть Андрія — видатний радянський психіатр, не рятує юнака від потрапляння у саму гущу каральної системи. Довженка відправляють до однієї з психіатричних лікарень спеціального типу, де терапію проходять й інші «інакодумці», які постали проти влади. Там перед героєм постає складний вибір. Він може перейти на бік КДБ, видавши тих, хто постачає іноземцям важливу інформацію, і після цього повернутися до дружини й сина. Або ж інший варіант — продовжувати боротися, наділивши сенсом свій бунт, і врешті покласти кінець репресивній психіатрії. 

Знімання фільму

Для того, аби в точності відтворити справжню каральну психіатрію радянської влади, творці фільму залучили різноманітних експертів і консультантів. Одним із них став лікар-психіатр і колишній політв’язень Семен Глузман. На початку 1970-х його засудили до семи років концтаборів і трьох років заслання за те, що він виступив проти застосування методів репресивної психіатрії у справі дисидента Петра Григоренка. Семен Глузман відбував своє покарання з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Левком Лукʼяненком. 

За основу сюжету взяли й спогади інших дисидентів — того ж Петра Григоренка й Леоніда Плюща. Так, головний герой Андрій у своєму образі втілив дух усіх ув’язнених. 

Як розповіли творці фільму, серед масовки, окрім професіоналів, були й справжні пацієнти психіатричних лікарень. Це мало створити потрібну атмосферу й допомогти акторам перейняти їхню поведінку. 

Усі тортури, продемонстровані у кадрі, також відтворювалися з реальних описів. Особливо в пам’ять врізалася сцена одного з найжорстокіших покарань — обгортання пацієнта мокрим простирадлом. Здавалося б, нічого небезпечного, однак під дією тепла тканина швидко висихала й до пекельного болю стискала тіло людини. Це могло зламати кістки чи завдати серйозних внутрішніх пошкоджень, невидимих оку. Серед інших мордувань — електрошок, виривання зубів, куштування тарганів, побиття — і це лише невелика частина, яку змогли показати у стрічці. Насправді ж проти в’язнів психлікарень КДБ застосовувало й більш суворі та негуманні знущання. 

Актори своєю чергою максимально увійшли у ролі: дехто справді з’їв комах, комусь вставили золоті зубні протези, а виконавцю головної ролі Костянтину Темляку в одній зі сцен зламалиніс. Таке рішення посприяло повному зануренню в атмосферу фільму й дозволило перейнятися тим, що проживали ув’язнені. 

Атмосфера

Чимало кадрів зняли в старому корпусі справжньої київської психлікарні. Там повністю облаштували декорації та створили похмуру й пониклу атмосферу, яка за відчуттями повинна була відділяти ув’язнених від зовнішнього світу. До того ж творці попрацювали й над колірною палітрою — холодні сіруваті відтінки домінують протягом усього фільму. 

«Це місце мало існувати окремо, у власній темряві, де відчуття часу та простору зникає, наче нічого за стінами не існує. Технічно це завдання виявилося непростим. Для цього нам довелося повністю затемнити вікна та створити спеціальне освітлення — м’яке і холодне, як слабке сяйво нічного ліхтаря. Воно мало нагадувати нескінченну ніч і створювати відчуття, що зовнішній світ безнадійно далеко», — розповіла команда фільму виданню «ШоТам». 

Сцени насилля

Перед переглядом фільму обов’язково варто врахувати той факт, що тригерних моментів там знайдеться вдосталь. З самого початку, коли Андрій потрапляє до психлікарні, й до останніх кадрів стрічка рясніє детальними сценами насилля — як фізичного, так і психологічного, — що увиразнюються за допомогою експресивної гри акторів, їхньої взаємодії, декорацій і напруженої музики. Подібні моменти виснажували й тиснули на психіку, однак сповна передавали те, на чому була побудована радянська каральна методика.

Більшість сцен насилля супроводжувалися рок-музикою 70-х, у стилі тієї, що полюбляв сам головний герой. Це додало контрастів фільм.

Окрім цього, варто відзначити й візуальний складник. У вже згаданій сцені з катуванням, коли Андрія загорнули в мокре простирадло, камера почала обертатися навколо героя, спочатку повільно, а потім значно швидше, тим самим створюючи ще більший тиск і напруження. 

Музика

Під час знайомства з Андрієм Довженком глядачі одразу ж дізнаються про його любов до музики Deep Purple, Rolling Stones, Pink Floyd та інших видатних західних рок-гуртів. Тож, за задумом команди, їхні пісні й повинні були пронизувати весь фільм. Однак з’явилася проблема: Sony Music і Warner Music Group виставили цінники у сотні тисяч доларів за окремі пісні, що буквально було всім бюджетом стрічки. Тому в результаті творцям довелося звернутися до композитора Госейна Мірзаголі, який створив музику в стилі 70-х, до того ж повністю безоплатно на знак підтримки українців.

Акторський склад

Одна з найяскравіших і найсоковитіших частин фільму — гра акторів, які емоційно виклалися на повну, щоб зіграти дещо схиблених героїв. Ірма Вітовська, Остап Ступка, Віталій Салій, Віктор Жданов, Сергій Калантай і Костянтин Темляк — стрічка зібрала чимало талановитих представників українського кінематографа. 

Проте без скандалів тут не обійшлося. Виявилося, що Роман Якимчук, який зіграв одного з божевільних у лікарні, виїхав до росії та почав брати участь у ворожих проєктах. Компанія Film.ua відреагувала на це та повідомила у коментарі для Суспільне Культура, що «дистриб’ютор і творча команда фільму не підтримують зв’язок з Якимчуком, не стежать за його діяльністю та місцеперебуванням. Він, очевидно, виїхав з України після завершення знімань, а також задовго до початку повномасштабного російського вторгнення».

Фото: Кадри з фільму, надані командою «БожеВільних»