3 жовтня на екрани українських кінотеатрів повернулася відреставрована версія стрічки «Колір граната» українсько-вірменського режисера Сергія Параджанова. В прокат фільм запустили до 100-річчя з дня народження режисера.
Хоч про цей витвір мистецтва написало вже не одне медіа, Vatra не може оминути це кіно. Тож зібрали для вас трохи цікавої інформації про нього та взяли коментар в піар-директорки компанії «Артхаус Трафік», що показує фільм в Україні.
Дисклеймер: ми не є кінокритиками, тож не беремося аналізувати стрічку з погляду кіно як жанру. Якщо ж ви й зустрінете певні елементи критики, то ми взяли їх від людей, компетентних в цьому.
Про що стрічка
«Колір граната», знятий у жанрі біографічної драми-притчі, розповідає про життя вірменського поета XVIII століття Саята-Нови. Параджанов через велику кількість алегорій та образів показав життя поета від дитинства до смерті.
Важливо зазначити, що стрічка фактично не є біографією Саята-Нови. До слова, в епіграфі до фільму йдеться, що автори намагаються виразити «внутрішній світ» поета, «його душевні переживання, пристрасть і страждання».
Якщо хочете подивитися «Колір граната», то будьте готові побачити не звичний фільм, до якого звикла більшість з нас. Це артхаус, без лінійного сюжету, майже без діалогів. Кадр тут статичний, а кожна сцена — як витвір мистецтва. Не дарма кінокритик Станіслав Тарасенко каже, що це кіно — «певною мірою — елітарне», «в першу чергу розраховане на синефілів і кіноманів, які цінують складний та непересічний кінематограф».
Цензура й повернення
Як не дивно, оригінальна назва «Кольору граната» — «Саят Нова». Сергій Параджанов зняв цей фільм у 1969 році. Втім, уже 1973 року стрічку піддали радянській цензурі й перемонтували, як каже кінокритикиня Соня Вселюбська, до більш «ідеологічно прийнятної версії». До того ж змінили назву на більш нейтральну, бо, на думку радянських цензорів, стрічка була нібито надто абстрактна, щоб претендувати на біографічну.
Утім, режисерську версію «Кольору граната» відреставрували кінофонд відомого американського режисера Мартіна Скорсезе та кіноархів Cineteca di Bologna. Світова прем’єра цієї версії відбулася ще у 2014 році на 67-му Каннському кінофестивалі.
Але чому тоді стрічка добралася до України лише зараз? Піар-директорка «Артхаус Трафік» Єлизавета Сушко пояснює це тим, що українська кіноіндустрія переживає багато катаклізмів, бо, як і будь-яка інша сфера, реагує на події, що розгортаються в нашій країні. Відповідно, не все кіно доходить до нас вчасно, зате влучно, вважає Сушко.
Наша ідея в тому, щоб випускати у прокат по одному ретро фільму щомісяця. Цього осіннього сезону ми випускаємо Альмодовара, Бертолуччі та дісталися до Параджанова. «Колір граната» — унікальна стрічка, яка не старіє і стає все більш влучною. Бо легендарне завжди вічне
— каже піарниця «Артхаус Трафік».
До речі, українська кінокомпанія отримала фільм не від кінофонду Скорсезе, адже він не займається продажем фільмів на ті чи інші території. Натомість «Артхаус Трафік» контактувала з відповідними дистриб’юторами.
Але контакт з фондом в нас був — ми спілкувалися з українкою, яка була серед групи, що займалась реставрацією стрічки
— пояснює Єлизавета Сушко.
Вірменський слід
Стрічку «Колір граната» про вірменського поета зняли на студії «Вірменфільм» у Єревані, у ній присутні вірменські середньовічні наспіви та вірменські актори.
Уже згадана Соня Вселюбська пояснює, що для Сергія Параджанова цей фільм був «можливістю повернутися до свого вірменського коріння, віддати повагу етносу, який стирався під гнітом важкого державного апарату».
До слова, на прем’єрному показі відреставрованої версії фільму в Україні були присутні посол Республіки Вірменія в Україні та вірменська громада. А партнером показу стало посольство Вірменії в Україні. Посольство, за словами Єлизавети Сушко. загалом відіграло вагому роль у релізі стрічки.
«Ми раді цьому партнерству, тому що Сергій Параджанов — вірменин з душею українця, а “Колір граната” — дуже важливий твір у контексті вірменської культури. Оминути цього звʼязку було б неправильно, тому громада рада нашій спільній роботі. Вони глибоко цінують власне коріння, так само як ми цінуємо своє», — розповідає представниця «Артхаус Трафік».
Чому варто подивитися «Колір граната»
Так, ми вже згадали, що не є кінокритиками. Але навіть автор цього тексту після перегляду фільму був вражений екзотичністю, образністю та банально красою «Кольору граната». Чи багато зрозумів? Ні. Але це не завадило отримати задоволення від перегляду кіно.
Власне, про це каже і Єлизавета Сушко:
«Як довго ми думаємо, чи варто відвідати Лувр? Навіть якщо нам здається, що ми не митці або щось буде важко зрозуміти, ми знаємо — Лувр це те, що варто побачити хоч раз в житті. Саме таке в мене ставлення до “Кольору граната”. Його потрібно хоч раз побачити на великому екрані. Чи варто його розуміти? Не завжди суть мистецтва в розумінні, але таке кіно як фільм Параджанова здатне змінювати хімію крові, дарувати нові відчуття».
