«Маклена Ґраса» в життях Миколи Куліша та Леся Курбаса стала поворотним моментом. Остання пʼєса, остання вистава, останній творчий порив митців перед засланням переродився у бажання режисера Дмитра Весельського та його команди поставити виставу на сцені Малого театру.
А як це було — в новому матеріалі.
*Текст містить спойлери.
Режисер
Дмитро – наймолодший художній керівник серед київських театрів, став ним у 24 роки. Нині в репертуарі Малого ще 4 вистави режисера: «Довірливі розмови» за Бергманом – вистава, вплетена у простір театру; «Пісні Полісся» за п’єсою сучасної авторки Людмили Тимошенко – міські легенди та історії, справжній «тру крайм»; дитяча казка «Місце для дракона» та «Двоє» – напівслова та натяки, вербатіми з життів команди Малого та друзів.
На початку 2020 року на сцені Малого народилася своя «Маклена Ґраса» — експресивна, музична та разюча.Своєю оголеністю вона може шокувати пересічного та здивувати постійного глядача. Вистава у жанрі драма-нуар пережила не одну трансформацію та відносно недавно зажила на сцені по-новому.
Творча команда
Над «Макленою» працювала велика творча команда: художником виступив Богдан Поліщук, який займає аналогічну посаду у виставі «Холодна м’ята», художник з освітлення – Сергій Огрудницький, над музичним рішенням працював Стас Весельський, а тексти пісень створювали у співпраці з Марусею Чуприненко, Давидом Згарданом та Тимуром Бурлакою. Маруся і Стас – виконавці ролей Магди й Падура – музикантів та друзів Маклени, роль якої втілили Христина Дейлик та Вероніка Шостак.
Магда – шокує
Глядачі занурюються не у світ Польщі 30-х років, що став прототипом для Куліша, а в камерність театру та приємну зухвалість режисера й акторів, що лоскоче кожен нерв у тілі. «Пільги сучасного театру» Малий використовує ще у перші хвилини вистави, у так званому інтро, коли над глядачем «знущається» Магда — персонажка вистави. Магда свариться матом, Магда принижує, Магда хтива, Магда задля втілення свого завдання ладна шокувати. Магда у виконанні Марусі Чуприненко може погладити вас по спині, сісти біля вас та загалом — робити все, що їй заманеться. І дуже складно цьому суперечити.
Але вистава починається задовго до цього, тоді, коли переступаєш поріг до зали, де замість останнього ряду зі стільцями — декілька акторів-музикантів. Гітара, піаніно, трикутник та навіть бутель для води — «примітивні», на думку Магди, інструменти, але саме такі «личать для нашого безсенсовного існування».
Пісні – дзеркало того, як Маклена бачить це життя — по-дитячому яскраво та динамічно. Те ж можна сказати й про світлове рішення вистави – на тлі жорстокої та похмурої історії яскраве кольорове світло має досить неприродний вигляд, якщо не проводити паралель з героїнею. Вона бачить ці останні промінці надії та щиро вірить у те, що в житті є місце для музики та світлих моментів.
Вистава у своєму класичному розумінні розпочнеться саме тоді, коли вперше вдарять по струнах «примітивної» гітари. На тлі маклера Зброжека у метушні – діорама з персонажів. Співають. «Як він сюди потрапив?»
Постріл
Перед глядачем – розлога декорація: квартира Зброжеків, під нею – підвал Ґрасів, над нею – балкон Зарембського у виконанні Ігоря Чебана, манірного, який тут зухвало попиває апельсиновий фреш та вдихає «щось» зі свого персня під звук трикутника. Це «щось» робить його рухи ще більш сатирично-статечними. У виставі світлодіодна стрічка стає способом демонстрації місця та дії, старі театральні афіші – стінами квартири Ґрасів, а глядацька зала – однією з локацій. Над нею – стара лампа, а в ній – діалог юної Маклени з «останнім музикантом на землі» – Падуром — наприкінці вистави.
Акторські роботи
У світлі діодів – пухнастий ведмедик Анелі Зброжек у виконанні Лариси Шелоумової, грайливої з першої ж появи на сцені, яка кидає глядачеві цукерки ударом тенісної ракетки. Вона, красива та інфантильна, повідомляє матері, роль якої виконує Слава Красовська, про зізнання у коханні від Владека Зарембського.
Тон змінюється однією фразою – «Маклер Зброжек вже не спить». Маклер не спить – маклер захоплює все навколо себе, без маклера не існує світу, так само, як ця вистава не існує без Зброжека-Юрія Кулініча.
Юрій відомий своїми ролями поганців у кіно: «Погані дороги» Наталії Ворожбит, «Носоріг» Олега Сенцова, «Королі репу» Мирослава Латика. Зброжек полонить собою весь простір, весь час та всіх навколо, він у кожному в залі та на сцені, він проникає в життя без дозволу та залишає там свої маклерові шрами. Зброжек різний. Живий. Жінку кохає так само пристрасно, як ненавидить тих, хто не дає йому заробити грошей, доньку береже так пильно, як береже гроші. Гроші для нього це все: і любов, і горе, і щастя, і пристрасть. Здається, маклер ладен знайти будь-яку емоцію для грошей.
Персонажі
Маклена у виконанні Вероніки Шостак/Христини Дейлик, окрім свого антиподства до Зброжека, ще й єдина, хто може змагатися з ним у розумових здібностях. Їхня історія – шахова партія, і хто кому поставить мат – неочевидно аж до останніх сцен вистави. Коли актриси крадькома підходять до зали, вже й не помічаєш, як вони опиняються буквально в тебе під ногами та тихенько плачуть. Живуть. А ще у Маклени є друзі – Пес Кунд у виконанні Давида Згардана, який вміло грає на бутлі для води, Падур та Магда.
Сюжет
Ця історія існує лише тому, що одного дня банк Зброжека прогорів, і всі його збереження за 23 роки пішли коту під хвіст. Істеричний порив Юрія Кулініча під супровід «оркестру» та піснею «Де він Бог?» ламає та збирає докупи, доводить до піка та перевертає історію.
Маклер страхує власне життя.
І поки юна Маклена робить усе можливе для порятунку власного життя після звільнення хворого батька у виконанні Сергія Радченка з роботи та закриття фабрики, де він працював, Зброжек робить усе, щоб отримати гроші. У Маклени є мрія — вийти заміж за більшовика, але зараз у підворотнях Польщі вона вишукує будь-кого, хто б заплатив за втіху з нею. Знаходить добродія, якого зіграв Дмитро Базай, але не має сили втілити заплановане. Натомість дівчина вбиває його.
Коли настане поворотний момент і Ґрасів виселятимуть з квартирки, коли Зброжек накаже стати на коліна та благати про життя у підвалі, коли Зарембський відмовиться від пропозиції Анелі, бо її батько тепер банкрут, герої вийдуть на свій пік та підуть на непоправні вчинки. Зброжек пропонує хворому Ґрасі вбити його — свого кривдника та найжахливішу людину на світі. Але той відмовляється, і це перемога Ґраси. З’явиться Маклена, яка так і не змогла віддатися за гроші, але погодиться вбити маклера. Роздуми про власну смерть стають центральними для героя, але все-таки туманного ранку двоє зустрінуться в парку, Маклена зведе курок, але перед цим зруйнує весь план Зброжека, пообіцявши тому, що розповість поліції про його аферу. Маклена тікає, як вона сподівається, у світле майбутнє. Але обов’язково повернеться.
І все ж-таки…
Творча команда Малого театру знайшла форму для цієї історії, не перенаситила її історизмом та створила трагедію про вкрадене дитинство на тлі не менш трагічної доби. Конфлікт вистави побудований на контрапункті: дитинство у жорстокому світі, де кожне слово кожного актора наповнене силою і вагою та загорнуте у яскраву небанальну форму. У командній роботі були написані пісні, які створюють обрамлення вистави та стають частиною її декорації. Крізь призму соціально-політичних проблем бачимо смерть родини: Анеля, яка просто хотіла мати батька, Зброжек, який просто хотів зробити доньку щасливою, бо в його розумінні щастя – гроші. А гроші в цій історії – цілий персонаж.
Маклена стала вбила не лише Зброжека, але й всі його надії, а світ разом зі Зброжеком стане для Маклени вбивцею її дитинства. Хто скоїв жахливіший злочин?
