«Ніколи не думав, що моє рідне село стане епіцентром окупації рашистів. Мені з моїми патріотичними проукраїнськими поглядами вкрай небезпечно було б опинитися затиснутому у вороже кільце, але я не мав вибору. Поруч зі мною дитина — до всього з особливим сприйняттям усього, що навколо, — яка ще в перших числах березня взагалі припинила будь-яке спілкування із зовнішнім світом…» 

Це — один із записів щоденника дитячого письменника Володимира Вакуленка-К. в окупації. За два дні до викрадення, він сховав рукопис у садку під вишнею, заповівши батькові: «Коли наші прийдуть — віддаси». 

У липні 2023-го друком вийшло видання книги «Я перетворююсь…» від видавництва Vivat, за сприяння Українського ПЕН, Харківського літературного музею та Суспільного мовлення за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». До книги увійшли тексти рукопису з окупації, фотографії деокупованої Ізюмщини, вибрана поезія Володимира Вакуленка-К. для дітей і дорослих, тексти колег та друзів.

Розповідаємо про те, як, для кого, чому — «Я перетворююсь…».

Про автора

«Звикаєш до всього, головне, ким ти в усьому цьому залишаєшся»

Володимир Вакуленко-К. — дитячий письменник, поет, і, водночас громадський діяч. З осені 2013 року був учасником Революції Гідності. У найважчий, завершальний етап Революції, отримав поранення під час сутички з «тітушками» в Маріїнському парку. Згодом став активним волонтером, допомагав людям з інвалідністю. 

Він — перекладач, автор 13 книжок, лауреат літературних премій і тоді ж волонтер, який проходив десятки кілометрів, щоб принести сигарети та гуманітарку українським військовим 2022-го. 

Він — до останнього вірив у людяність і міжнародне право. А більше вірив тільки у перемогу. Посмертно отримав нагороду Prix Voltaire Special Award 2023 від Міжнародної асоціації видавців.

Додаткова літера «К» у псевдонімі позначала його рідне та затишне, до російського вторгнення, село Капитолівка на Харківщині, що поблизу Ізюма.

Про що книга

Хроніки пережитих подій автора, якого викрали та застрелили російські окупанти, важко описати в одному реченні або абзаці. Насамперед — це нотатки письменника з болючої реальності війни, нескореності та сміливості залишитися у рідному селі на Харківщині, аби вберегти сина, допомогти українським захисникам. 

«А бої, ніби розлючена гадюка, підповзали до рідного міста все ближче й ближче» 

Записи починають відлік із кінця лютого 2022 року та охоплюють березень, коли Україною вже сунула війна. З часом хроніка подій від початку повномасштабного російського вторгнення в нотатках Вакуленка переростає в окупацію Капитолівки на Харківщині. 

7 березня на село здійснили потужні авіанальоти, а після того до Капитолівки зайшла напіврозбита ворожа колона з боку Донеччини. Володимир бачив цю картину з вікна, написав колишній дружині Ірині Новіцькій та попросив передати інформацію про росіян в СБУ. 

«Тільки зайшли російські танки, — він біг і кричав на все горло (люди чули й переповіли): «Рашисти зайшли! Рашисти зайшли!» Не було в нього страху. І ми його просили з батьком: «Вовчику, в тебе ж дитинка, ну хоч трохи прикуси язика!» Але він настільки був упевнений, що за тиждень-два українська армія повернеться і нас звільнять»

— згадує мати письменника в інтервʼю «Радіо Свободі» на презентації книги Володимира Вакуленка в Ізюмі, 29 серпня 2023 року.

Далі Володимир напише, що його здали місцеві, бо: «свої страшніші за ворога, і це я переконався на власні очі. Хоча іншого я й не уявляв»

«Перетворююсь в розділ, у простір, у постріл»: пошуки письменника

Вперше окупанти приїхали до його будинку 22 березня, провели там «обшук» та викрали з дому разом із 14-річним сином з інвалідністю. Володимир мешкав разом із батьками та був єдиним опікуном сина Віталіка. На очах дитини чоловіка били російські військові, стріляли з пістолета по ногах, намагались схилити до співпраці «з новою владою». А коли вперше отримали відмову, змусили Володимира зняти з себе одяг для виявлення на його тілі татуювань з українською символікою, натомість він відмовився. Але через день знову забрали.

Вже 24 березня близько 11 ранку, до будинку під’їхав бус зі знаком «Z» та відірваними розсувними дверима. Тоді письменника схопили вже без дитини, коли він готував їсти на вулиці та кинули в бус, і повезли у напрямку Ізюма. З того часу, не отримуючи жодних звісток від сина понад пів року, рідні не покидали надії знайти його живим. Матір Володимира, Олена Григорівна, намагалася з’ясувати долю сина в окупантів, на що ті відповіли: «Чого ви хвилюєтеся? Ми його відпустимо. Ми ж не нацисти»…

Записи під вишнею

За розслідуванням журналістів «Суспільного» про Володимира Вакуленка у документальному фільмі «Записи під вишнею», після успішного українського контрнаступу у вересні 2022 року на Харківщині, в ізюмському лісі виявили масове поховання. Там ексгумували тіла 451 людини, що загинули під час окупації. Це поховання проводила місцева ритуальна служба, що вела журнал із даними про небіжчиків. Там під №319 були вказані дані письменника, але правоохоронці заявили, що це тіло невідомої жінки. Впродовж пошуків журналісти знайшли фото, зроблене перед похованням, на якому були прострелені документи Володимира Вакуленка і схоже татуювання на руці.

Виявилося, що у травні 2022-го випадкова пожежа на узбіччі викрила місце, де понад місяць лежало його тіло, яке помітили й викликали поховальну команду. Але батьків застреленого чоловіка не шукали та не повідомили. Допоки правоохоронні органи не почали досудове розслідування. 

За кілька місяців результат ДНК-еспертизи підтвердить, що Володимир Вакуленко таки похований у могилі №319. А 6 грудня 2022-го письменника урочисто перепоховають в Харкові. 

Нові дані слідства

14 листопада 2023 року Національна поліція повідомила про встановлення імен двох окупантів, причетних до розстрілу письменника Володимира Вакуленка та вбивства ще трьох людей під час окупації Харківщини.

Це командир 4-ої роти 4-го батальйону 204-го стрілецького полку мобілізаційного резерву так званої «лнр», 2-го армійського корпусу 8-ої загальновійськової армії Південного воєнного округу зс рф з позивним «Лев» та його підлеглий «Удод». Їм вже повідомлено про підозру за фактом порушення законів та звичаїв війни. Крім того, обидва — уродженці Луганська. 

За даними слідства, коли 24 березня вбивці вивезли Володимира на свою базу, командир роти «Лев» наказав підлеглому-кулеметнику застрелити письменника. «Удод» вистрелив у чоловіка з пістолета Макарова і внаслідок отриманих вогнепальних поранень, Володимир помер на місці. 

Рукопис з окупації

Батько Володимира Вакуленка був першим, хто почав копати землю в надії знайти те, що просив його син, але знайшов не одразу. Щоденник допомагала шукати й письменниця Вікторія Амеліна, авторка романів «Синдром листопаду», «Дім для дома», книжок для дітей «Хтось», «Водяне Серце», а з літа 2022 року працювала над книжкою «War and Justice Diarу: Looking at Women Looking of war». Після деокупації Харківської області вона приїхала на Ізюмщину із командою, щоб опитати свідків і зафіксувати сліди «русского міра». А коли знайшла, пообіцяла батькові Володимира зробити все, щоб про його сина говорив світ. 

«Того ж вечора, щойно доїжджаю до селища, де є мобільний звʼязок, фотографую кожну сторінку щоденника і надсилаю світлини Тетяні Пилипчук, директорці Харківського літературного музею і Тетяні Терен, директорці українського ПЕН. Стає трохи легше: Володине посилання врятоване, навіть якщо завтра примудрюся наступити на яку-небудь протипіхотну міну. А поки письменника читають, він живий»

— розповідала Вікторія Амеліна у першій частині книги. 

Найгіршим страхом письменниці на той момент було те, що вона перебуває всередині нового Розстріляного Відродження. В ньому, як у 1930-х, українських митців убивають, їхні рукописи зникають, а памʼять про них стирається.

Доля Вікторії

Влітку 2023-го Вікторія Амеліна загинула від тяжкого поранення внаслідок російського ракетного удару по центру Краматорська 27 червня. Лікарі боролися за її життя, проте вона померла 1 липня, в день народження Володимира Вакуленка. 

Наприкінці власної розповіді авторка напише: «Володимир Вакуленко вів записи під час окупації, сподіваючись, що ви його прочитаєте. Тож, якщо тримаєте цю книжку в руках, письменник Володимир Вакуленко переміг», — 3 червня 2023 рік. Київ.

Президент України на День Незалежності посмертно нагородив письменника орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Такий орден також посмертно отримала Вікторія Амеліна.

Перетворююсь 

Перетворююсь в розділ, у простір, у постріл. 

Створюю те, що, либонь, на погибель приречене.

Але що пропонується — в невловимім потоці стріл, 

Лиманами ллється змова, мови не стало на речення.

Слава зганяє хвостом застарілі кусючі амбіції,

Чеше хмарами роги, замислюється 

над накоєним…

Все, що назвали життям, — всього лиш 

обіцяна фікція.

Сіють зуби в ріллю армагеддоні воїни.

Володимир Вакуленко-К.