Маруся Чуприненко, вона ж Артистка Чуприненко — співачка, авторка пісень і віршів, а також акторка київського Малого театру. Маруся — справжня амбасадорка херсонського степу, а її пісні — документальні, вони про рідне, про дім, про любов, про людей навколо, тому і відгукуються у серцях слухачів.

У вересні концерт Артистки Чуприненко зібрав близько 300 людей на Сцені 6 у Національному центрі Олександра Довженка, а 17 листопада відбувся сольний концерт у музеї Івана Гончара. Цей концерт відрізнявся від попереднього — тут були лише вона, гітара, цифрове піаніно та 100 людей. 

Ми поговорили з Марусею про перші пісні та їхнє створення, співпрацю з гуртом NAZVA, про те, що турбує душу акторки та багато іншого.

Можливо, саме вам не вистачає душевності та ніжності Артистки Чуприненко, тож запрошуємо познайомитися!

Рання творчість та створення нового

— Що надихнуло тебе на твою першу пісню та якою вона була?

— Я вчилася грати на піаніно в музичній школі. У 8 класі я закончила музикалку і у мене лишався ще рік, бо після 9 класу я хотіла уїхать із села. Той рік треба було шось робить і я рішила на гітарі попробувать, у мене папа іграє на гітарі, і він так маму колись соблазнив. І я прихожу в музикальну школу і після серйозних творів на піаніно вчителька мені розказує, що нада перебори учить… Ну я подумала: «Шо це за прімітівний інструмент», — і ушла. Потім вчилась в Одесі і влюбилась в гітаріста. Такого дорослого, він носив довге волосся в хвостік, прямо референс із «Інтерв’ю з вампіром», оце Бред Пітт він. І він був гітаріст професіональний, в ресторанах іграв на гітарі. І я рішила, що гітара не такий дурацький інструмент, як я думала — научусь-ка я іграть сама собі. У мене є подруга Саша Міронова, і вона жила в Одесі, я жила в Одесі, і я часто приїжджала до неї ночувать, бо вона жила сама у будинку. І вот, я приїхала в якийсь із вечорів і кажу «Саша, я написала пісню». І там був тільки приспів, і я до сіх пор помню слова: 

«Хочеш, я дам тобі рахунок за кохання?
За всі поневіряння й непрощання
За весь розбитий посуд, за вечері
І за зачинені тобою двері.
Я дам тобі рахунок за спокусу
За всі мої сердечні землетруси
За всі твої якісь там ночі
За мої очі
Давай 
Я випишу рахунок за кохання»

Після цього дуже довго не писала пісні, декілька років. Написала тільки один цей приспів, і він був українською мовою, при тому, що в Одесі я спілкувалася російською, і з Сашою ми говорили російською і читали російською вірші тоді, але от ця пісня була написана українською. Потім уже в університеті я почала більше писати. Деякі з пісень були російською, деякі українською. А ця вобщє така антідокументальна пєсня. Ну мені було 16 год, можна здєлать якусь скідочку. Про шо ще писать? Рахунок за кохання…

— Створення якої пісні забрало в тебе найбільше ресурсу — часу, емоцій, можливо і чогось матеріального?

— Є пісні, які пишуться цілісно, за один прісєст, є, які довго вихажуються, є просто спочатку, як ідея. Наприклад пісня про пірата це була спочатку ідея, довго вона туди-сюди мусолилася і я довго не могла понять що з нею робить, і потім вона якось склалася. Пісня про верблюда — вона довго доволі вихажувалась — був приспів і більше нічого. Напевно, кожна найсвіжіша пісня вимагає від мене найбільше сердечних якихось сил, бо вона найболючіша. Зараз я написала пісню декілька днів назад, от вона для мене найболючіша, мені дуже больно. Це пісня-молитва. 

— З чого почати знайомство з Артисткою Чуприненко

— Я б напевно радила зайти на ютуб мій і подивитися відео, якісь лайви. Вот в лайвах воно напевно буде найчесніше в плані знайомства, бо одразу ти бачиш і подачу, і про що. Або наприклад можна послухати пісню «Пісня» і «Нравишся», шоб понять, шо це і так, і так. Мені здається, що це різні якісь пісні, і вони показують якийсь об’єм.

Чому Аристка Чуприненко — саме Артистка Чуприненко

— Чи думала ти над іншим сценічним ім’ям? 

— Якби я робила проєкт з гуртом — ми трошки пробували, це дуже складно, я поки не можу це вигребсти — зробити і записати цю музику як гурт. Ми б називалися «Свято радості і любові». Я так інколи на концертах кажу, що “З вами була Артистка Чуприненко, Паша, Тіма, а разом ми — Свято радості і любові». Якби я робила елєктронну якусь музику, то у мене був би псевдонім «Ласка». Просто того, шо це саме лучше слово в мірє. Це слово — ласка… І тваринка дуже прикалдесна. 

Але я щаслива, що прізвище мого батька можна написать на грімьоркі. Я відчуваю в двох моментах таке приємне відчуття дивне, бо мої батьки дуже багато вклали в мене і дуже багато в чому собі відмовляли, щоб давать мені саму лучшу жизнь, на яку вони способні, і завжди в мене було відчуття, шо я не можу їм отплатить ніяк. Перший раз таке було в 19 році по-моєму, коли була прем’єра «Гуцулки Ксені» (фільм-мюзикл за мотивами однойменної оперети Ярослава Барнича) і вони поїхали в Херсон дивиться його в кінотеатр, оце в це утро: я в гуртожитку, утром просинаюсь, на ліжку лежу, і я прям помню цю картіну перед глазами — батьки мені дзвонять, кажуть, шо вони їдуть в Херсон з хрьосной. І оце було відчуття, шо я трошки можу їм віддать то, шо вони вклали. 

Ми нещодавно записувались для передачі «Вечір з Оленою Кравець» і от там була гримерка, де було написано «Артистка Чуприненко» і це було те саме відчуття вже.

Прізвище мого батька на грімьоркі — значить всьо не зря, значить не зря вони це все робили. 

— Що сформувало Артистку Чуприненко?

— Травми… Пережитий досвід, регіон, в якому я виросла, те, що я люблю поезію і час від часу читала багато поезії, зараз уже ні. Було і багато російськомовної поезії, з українських поетів мій улюблений — Тарас Мельничук. Це відчуття, коли ти читаєш і тобі здається, шо ти це сам написав. Це найкраще, шо може буть. Нелюбов до себе мене сформувала. Любов людей до мене, любов незнайомих людей і любов слухачів мене сформувала дуже. Якби не було людей, яким треба ця музика — я б не була Артисткою Чуприненко. Це все удівітєльно. І мені дуже страшно, шо в якийсь момент я проснусь, а цього нема. Це шось, шо мені дуже дороге, ну тобто, хтось. Мої слухачі мені дуже дорогі і всігда боїшся втратить те, шо тобі дороге.

— Як ти створюєш свої пісні?

— З Божой поміччю. Найгірше, що може сказать поет — це те, шо він сам може все написать. Іногда получається, а іногда сидиш — і не получається. У мене є якийсь зародок пісні, і багато таких. От є пісні, які просто заканчуються і ти не можеш нічого з ними зробить. У тебе є вот тільки ембріон і викидиш, і ти не можеш його виходить. А є сразу, що сємєчку кидаєш і все, воно сразу росте. Найкращий процес — коли Бог пише пєсні. Це коли ти даже не знаєш, про шо це буде і просто начинаєш писать перший рядо якийсь, і він може вобщє бути не про то, і потом воно просто виходе, виходе, виходе, виходе і доходить до чогось. 

— А яку пісню ти так написала?

— Багато. От пісня «Пісня» так написана. Я не думала, шо нада написать про своє сумління, бо вона про все. Вона про думки, які гризли мене в той травень 2022 року. Бо в мами був день народження, і вона в окупації, і я в Братиславі сидю, в гуртожитку, і я не понімаю, шо робить. Це все якось вилилось в текст. Або оцей вірш мій, його ніхто ніде не побаче і не найде ніколи в жизні, тоже про батьків і він начинається дуже простою фразою: «Світ звужується до кончіка шарікової ручки», а потом про окупацію. Пісня «Нравишся» тоже так написана. Там теж якісь чесні переживання.

— Як би ти описала свої пісні? 

— Кромє документальних… Я жанр придумала! Мені б цікаво було, як інші люди можуть охарактеризувать ці пісні. Бо я роблю все для цього: я їх пишу, я їх граю, а ви вже характерізуйте. Хочу, шоб охарактеризували словом «ульот». Дуже багато уваги ти цьому приділяєш. Сначала ти їх написав, потом зіграв, а потом давай ще подумаєм  — які вони. Це саме ужасне — писать ці пресрелізи, якось охарактеризувать. Лайв осіннього концерту вийде, коли зробим пресреліз і відправим. Це всьо, шо нас останавлює.

Артистка Чуприненко та поезія

— Ти згадувала про вірші. Нещодавно був вечір «Ми діти — ми квіти», де ти читала свої. Яка для тебе різниця між читанням віршів і співанням пісень?

— Може через те, шо в мене зараз більше досвіду в пісні, я чуствую себе більш упевненою в ній, зручніше, і тобі є на шо спертись, бо в тебе є мелодійний супровід якийсь, і він заповнює все. А вірш коли читаєш, то це досить пусто, якось вірші складніше читать. І вобщє читання вголос віршів це таке неоднозначне — мені не всігда хочеться слухать вірші. Мені нравиться їх читать. 

— Чи була колись ідея видати власну збірку поезії?

— Я б дуже хотіла колись видати збірку. Нещодавно мені дєвочка запропонувала це — у неї є своє маленьке видавництво, но воно мені не понравилось… І це не то, шо це якісь погані збірки, просто це не мій якийсь формат, але у мене і недостатньо віршів на таку повнорозмірну, щоб там було сто листочків і груба палітурка тверда. А мій вірш буде в «смт суржик» (літературний зін з текстами суржиком) в другому випуску. 

Концерти Артистки Чуприненко

— Також щодо виступів: тобі комфортніше виступати у якомусь камерному просторі, де всі «свої», які прийшли заради концерту Артистки Чуприненко чи навпаки, коли це простір, де не всі знають, хто ти, наприклад, як на нещодавній «пожежі»? («пожежа» — культурні вечірки у Києві)

— Це дивлячись від того, скільки сил і азарта у мене є, азарт більше в тому, коли ти знайомишся з новими людьми, коли люди дізнаються про тебе, але інколи мені хочеться і побути з людьми, які тебе знають і перед якими не нада стараться. Хоча з ними ніби з’являється відповідальність їх не підвести, того шо вони вже знають, як буває харашо. Вдруг їм в цей раз не буде так харашо і мені хочеться, шоб їм було харашо, бо я їх дуже люблю. Але в сольних концертах іще лучше, шо ти трошки більше маєш відповідальності за організацію і трошки впевненіший в цьому, а на запрошуваних ти не знаєш, чого ждать. 

— Наскільки відрізняються для тебе такі виступи?

— Бувають різні дуже концерти. Буває концерт, на якому ти весь виступ тянешся до людей, а люди тянуться до тебе і не відбувається оцього сліянія. Буває концерт, от як цей у вересні: я дуже переживала, бо це дуже багато людей і я боялась, що вдруг у мене не хвате сил на нього, захопить усі ці 300 людей. А я вийшла — і воно так легко, кажеця, шо люди ці ждуть, що ти будеш їх щас захоплювать, вони вже відкриті, вони вже захоплені, вони вже з тобою. Було супер легко, просто так случається. Один раз було таке відчуття: тоже було більше 300 людей і це були іностранці, хоч вони даже ніколи не чули ці пісні, але відчуття було те саме — було дуже легко. 

— Що це був за виступ?

На відкритті документального кінофестивалю якось виступала в Будапешті. А буває, шо сольнік, вроді всі прийшли твої ментальні друзья, а шось не случаєця. 

— Розкажи про якусь ситуацію з концерту, яка запам’яталася та засіла в душу. Можливо, якийсь спогад приємний з глядачем чи слухачем?

— Колись у Мюнхені у мене був концерт і на нього прийшло дуже багато українців і я співала з двома музикантами-іноземцями, вони підігравали. І я в якийсь момент співаю, і одна дівчина так сильно розплакалася, а мені дуже часто хочеться обнять слухачів. Я понімаю, шо я не можу всіх обнять, і в цей момент я дозволила собі положить гітару і підійти до неї і обнять її. І це дуже якось важний момент, хороший. Ще дуже важний для мене момент — коли ми з Тарасом співали пісню «Нравишся». Це народилося так раптово для нас: ми говорили просто в парку, сиділи снідали. Тарас грає на піаніно трошки і я запитала, чи не хоче він зі мною заспівать якусь пісню. І це дуже-дуже для нас якось важливо. Дуже ульотно.

І ще важний момент був влітку 2022 року. У мене мав бути концерт 26 лютого (2022 року). І його не було звісно. Ми його перенесли на 26 червня. Я приїхала тоді на тиждень, я була в Німеччині, і приїхала для цього концерту. На цей концерт приїхала моя тітка з Одеси, з братом. І тітка подзвонила мамі по відеозв’язку і вона дивилась цей концерт по відеозв’язку. Дивовижний був момент, коли в Берліні ми грали пісню «Легко» з симфонічним оркестром. Я скинула хлопцям пісню, вони сказали, що зроблять аранжування, і я не чула до дня концерту його. Тільки в день концерту в нас мали бути репетиції. Я приходжу на неї, і мені кажуть: «Ну, грай і ми покажем, шо в нас є». Я начинаю грать ще з одним хлопцем-німцем, він грав на гітарі, я співаю, ми репетирували до того і от ми починаєм грать, тут весь цей симфонічний оркестр начинає іграть, а я не можу співать із-за того, шо я реву. Просто я не можу видать слова, і я понімаю, як це глупо, потому шо людям нада зіграть зі мною прорєпєтірувать щас, а я не можу прорєпєтірувать з ними, того шо я плачу. І я в шокі от того, як це красіво. Там дуже гарне аранжування, вони дуже гарно придумали. Це був просто якийсь шок…

«Феєрія». Про співпрацю з гуртом NAZVA

— Як народилася співпраця з NAZVA?

— Вони самі луччі вопщє, мої любімчіки. Ми познайомилися з ними влітку, але я до того ще знала їх, захоплювалась ними. Дуже подобається їхній формат музичний і як люди вони імпонують мені. Вони якось звернули увагу і на мою творчість. Ми обмінялись уваженієм друг друга на професійній сцені. Потім NAZVA запросили мене у Львів на концерт, як разогрєв. В цей момент вони писали альбом співпраць («ГУРМА»). В один з днів Павло (Павло Гоц, учасник гурту NAZVA) написав мені ідею цієї пісні, скинув їхню демку і дав технічне завдання — якщо мені є що сказати про це отак, в такому форматі, то чи могла б я це зробити. Це довгий був доволі процес, як для мене, тому що я зазвичай дуже швидко щось роблю, якщо треба. Тут я просто не могла знайти правильний формат, я писала декілька варіантів про проблеми, про те що мене гризе в творчій цій сфері. Я писала про це в поетичному форматі, з римами і воно було шото не те, і я потім понімаю: «Канєшно, коли ти рядом з Лесею Українкою питаєшся сложить свої слова в риму, получається правда не очінь, да, давай будем чесні. Конкуренцію ти не можеш їй сложить». Але це — не повод замолчать, того я написала такий монолог, просто щирий, отак, як він народився. Пішла в свій світ. 

Мені дуже подобається ця думка про те, що якщо б ми думали про те, скільки разів на світі люди молилися чи казали фразу «я люблю тебе», то ніхто б більше цього не говорив. Але коли ви в цей момент кажете фразу «я люблю тебе» або коли ви в цей момент молитеся — ніхто цього не робив, кромі вас. От в цю конкретну секунду, так, як ви це робите. І це трошки облігчає вобщє ситуацію.

І їм сподобалося, і я поїхала до них записатися. Мені дуже подобається ця пісня. Є дуже інтєрєсна інсайдерська інформація. Якийсь мій інсайт. Там на  студії ми слухали декілька їхніх пісень, які вони робили, і послухали пєсню з renie cares («Заведу тебе»). І це дуже красива пісня! І Іра (солістка гурту renie cares) там дуже гарно розкривається і дуже гарно вона зроблена, сама ця композиція. Короче, я була в шокі і така зла — чого я должна буть опять такой іронічной жосткой артісткой, я хочу буть тоже співачкой, нєжной і романтічной співачкой, а не отакою вот. І після цього ми зустрілися з Вікою Гоц — дружиною Павла у Львові і я їй кажу-розказую: «Оце я послухала пєсню їхню з renie cares, це така класна пєсня, а в мене не така класна пєсня!» А вона каже: «Представляєш, Tember Blanche тоже мені сказали, що їм не нравиться їхня пєсня так сильно, як їм нравиться пєсня з Мариною Круть, вони б хотіли тоже шоб вони не були такими нєжними, шоб до них не ставилися в таком нєжном амплуа, а шоб вони показали себе з такой трікстерськой новой точкі зрєнія». І в цей момент подумала: «Божечки, це ж правда ми всігда якісь недовольні тим, шо в нас є». І я після цього так полюбила «Феєрію» і для мене це тепер сама лучша пєсня. Вона така качова, вона така драйвова, афігєнна. Я дуже люблю цей альбом. Я мамі присилала послухать і її дві любімі пєсні це «Феєрія» канєшно і «Осінь» їй дуже нравиться. 

— З якими б ще артистками чи артистками ти б хотіла створити поспівпрацювати?

— З Джамалою, Курганом і Агрегатом, Блумс Кордою, Лівінстоном і Київською камератою, або з національним симфонічним оркестром було б супер.

Що турбує акторську душу Марусі Чуприненко

— Чому саме акторка? Як ти дійшла до вступу у Карпенка?

— Мене Боженька привів. Це правда. В дєтстві я хотіла буть Аллой Пугачовой. Я вдівалась в неї. Новогодня якась фотографія, де я на бильці дивана отам зверху, знизу сидять усі родичі, а зверху я в шляпі чорній і в колготкі звязаній на шиї, і шось мені казалось шо це як Алла Пугачова. Чорна така колготка. І тонкій шарф. Я і зараз не можу нічого поганого про неї сказать. Поети, яких я любила, вони не стали для мене поганими. Я їх не читаю зараз і не можу читать, але я їм не сказала: «Фу! Вон із мого серця! Ніколи більше!» Це якось так, трошки подло, коли ти людину, яку ти любиш або щось, що ти любиш і потім кажеш цьому: «Фу! Я тебе не люблю». Понятно, шо я не можу дозволить собі слухать це і не хочу слухати це чи читати це, воно вже є, ну то всьо вже.

— Яка твоя улюблена акторська робота?

— Недавно я грала в студентській роботі жінку в депресії, яка в кінці покончила жизнь самоубійством і мені ніколи не було так легко це робить. Режисер нічо почті не об’ясняв, тільки казав: «От дуже харашо, дуже харашо. То шо надо!» 

Мені дуже подобається те, що я зараз роблю в «Піснях Полісся» (вистава Малого театру, прем’єра відбулася 18 листопада), там купа ще роботи акторської, внутрішньої якоїсь, але це класно, дуже інтєрєсно нарізать перса (персонажа). Я там граю трьох разних бабок, у мене такі ролі. І вони дуже різні.

— Що тебе дратує, а що навпаки подобається у роботі акторкою?

— Ви слухали пєсню «Феєрія»? От все, шо мене дратує в роботі акторкою там є. Ну є таке, коли до тебе ставляться, як до акторки, а не як до людини. У житті. Коли тобі кажуть: «Ну це ж істєріки, це ж актьори» або «Перестань іграть сцену». Це ужасно, це саме ужасне, шо можна сказать. А подобається найбільше те, шо жодна вистава не може бути двічі однакова. Цим і концерти мені подобаються. Двічі однакової зіграної пісні не буває. Мені дуже важливо те, шо я відчуваю всередині, наприклад, є пєсня про Помпеї і там тєкст про те, шо «побудь зі мною у цьому танці — стань мені партнером, а не суддею». І я в суботу грала у Львові на концерті і весь час думала про Влада Яму і «Танці з зірками». Для мене це класно і інтєрєсно, я до того не думала про це, я цим поділилася з людьми. І цікаво, шо жодного разу ти не можеш відчувати це однаково, завжди шось нове, у тебе з’являється в цьому, і у виставі теж кожен раз шось відбувається нове, ти відчуваєш, шо це якийсь процес новий, це нові глядачі, нове місце, новий день. Тектонічні плити рухаються і ти відчуваєш цей рух.